У жовтні в американський прокат вийшов фільм You Can See Everything. Це документальний фільм від A24 про Елізабет Голмс, засновницю Theranos. Його зняли Натан Філдер і Ленс Оппенгейм. Камери супроводжують Голмс, її чоловіка Біллі Еванса та двох їхніх дітей протягом останніх тижнів перед тим, як у 2023 році вона вирушила відбувати покарання. Фільм уже спричинив дискусії про те, якою постає Голмс на екрані: жертвою обставин чи вправною маніпуляторкою.
Ліза Пальчинська, журналістка і головна редакторка Vestbee Insights, подивилася фільм. Ось її колонка з враженнями.
— Ви її кохали чи вирішили її покохати, бо її звинуватили?
Це питання Натан Філдер, режисер документального фільму You Can See Everything, ставить Біллі Евансу, чоловікові Елізабет Голмс. Він стоїть зовсім близько до нього й дивиться просто в очі. Біллі запевняє, що це було кохання з першого погляду. Та Філдер продовжує наполягати на своєму, і Біллі помітно ніяковіє. Зважаючи на його поведінку впродовж усього фільму, таке з ним трапляється нечасто. Я майже фізично відчувала його дискомфорт, хоча сиділа аж на останньому ряду кінозалу
Це одна з моїх улюблених сцен у фільмі.
Документалка починається за 34 дні до того, як Елізабет Голмс, засновниця біотехнологічного стартапу Theranos, потрапила до в'язниці за шахрайство щодо інвесторів. Голмс із чоловіком запросили знімальну групу до себе додому, щоб розповісти свою версію подій.
Фільм викликав багато дискусій щодо того, як у ньому показано Голмс. Дехто з глядачів вийшов із кінотеатру, співчуваючи їй. Кейтлін Ропер, виконавча продюсерка New York Times, яка ще 2013 року написала для Wired першу статтю про засновницю Theranos, розповіла в подкасті Hard Fork, що відчувала до неї співчуття, особливо в сценах із дітьми.
Але найбільше мене зацікавив саме Натан Філдер.
Було цікаво спостерігати, як змінюється його ставлення: спочатку режисер відверто скептично налаштований до стосунків Голмс та Еванса, але поступово сам втягується в їхню гру.
Філдер відомий тим, що досліджує людські емоції та випробовує межі людської поведінки. Працюючи над You Can See Everything, він і сам став частиною експерименту. Раз у раз він намагався викрити Елізабет і Біллі на брехні, придивлявся до їхньої міміки, аналізував слова й шукав справжні мотиви їхніх вчинків. Та, багато разів підігруючи тому, що відбувалося навколо, він, здається, і сам поступово заплутався в цій грі.
Мені дуже сподобалося, що Філдер, схоже, не соромився того, що відчував і що з ним сталося. Він залишив у фільмі сцени, де ставить під сумнів власне сприйняття реальності, де без слів визнає, що відчуває симпатію до Елізабет Голмс.
Чи врешті-решт Філдер їй повірив?
Не знаю. Але в мене склалося враження, що він почав відчувати до неї прихильність, знаючи, що вона винна.
Як на мене, Голмс справляє враження людини із соціопатичними рисами, яка лише імітує емоції. Її засудили за те, що вона ошукала інвесторів на сотні мільйонів доларів, продаючи їм бачення, побудоване на твердженнях, які не відповідали дійсності. Упродовж усього процесу вона відмовлялася визнати провину, попри переконливі докази проти неї, і навіть не визнавала, що брехала інвесторам, колегам, пацієнтам і медіа. А йдеться ж про здоров'я людей.
Те, що вона зробила, було щонайменше глибоко неетичним. Але ще більше насторожує її небажання визнавати власну відповідальність або хоча б показати, що вона розуміє, чому її вчинки були неправильними. Мимоволі замислюєшся, що відбувається в її голові.
Можливо, її чоловік таки мав рацію, коли казав, що вона просто мислить інакше — по-своєму, зовсім не так, як решта людей…
Біллі Еванс — ще один цікавий персонаж документального фільму. Його патерналістська й токсична поведінка може змусити декого побачити в Голмс жертву. Спершу Санні Балвані, тепер її чоловік. Та я в це не вірю. Думаю, є причина, чому вона обирає партнерів саме такого типу.
Зрештою, хіба наш вибір партнера не говорить про нас чимало?
Але повернімося до Філдера.
Спостерігаючи за Філдером, я весь час думала про те, що відбувається з людиною, яка опиняється серед суцільної брехні й маніпуляцій. Водночас мушу віддати йому належне: мене захоплює його здатність говорити те, що думає, і ставити запитання, від яких більшість людей почувалася б щонайменше ніяково, а дехто й обурився б.
Є у фільмі момент, коли Філдер показує Голмс комедійний скетч, а потім починає розпитувати, чи розуміє вона, у чому жарт. На її місці я б подумала: «Він що, справді вважає мене ідіоткою?» Але вона спокійно продовжує відповідати, ніби зовсім не помічає абсурдності ситуації.
Та в цієї гри є й інший бік. Після того як Елізабет Голмс опинилася у в'язниці, Філдер написав їй листа, у якому ділився подробицями власного життя. Пам'ятаю, як тоді подумала: коли вони встигли настільки зблизитися? Чи Філдер навмисно відкривався їй, щоб встановити довіру, і чи усвідомлював сам, наскільки далеко заходить?
Можливо.
У якийсь момент уся ця історія почала скидатися на мережу абʼюзивних і токсичних стосунків. Ти знаєш, що вони тобі шкодять, але не можеш змусити себе піти.
І фінальна сцена в океані. Я не можу уявити кращого завершення цієї історії. Чи, може, далі буде?
Блискучий фільм.
